FANDOM


СУ-100радянська самохідно-артилерійська установка (САУ) періоду Другої світової війни, класу винищувачів танків, середня по масі.

Опис прототипа та історія створенняРедагувати

Була створена на базі середнього танка Т-34-85 конструкторським бюро Уралмашзавода в кінці 1943 — початку 1944 року як подальший розвиток САУ СУ-85 зважаючи на недостатні можливості останньої в боротьбі з німецькими важкими танками. Серійний випуск СУ-100 був розпочатий на Уралмашзаводі в серпні 1944 року і тривав, за різними даними, до березня 1946 або ж до початку 1948 року. Крім того, в 1951–1956 роках її виробництво за радянської ліцензії здійснювалося в Чехословаччині. Всього в СРСР і Чехословаччині було випущено від 4772[2] до 4976 САУ цього типу.

Перше бойове застосування СУ-100 відбулося в січні 1945 року, і надалі СУ-100 використовувалися в ряді операцій Німецько-радянської війни і Радянсько-японської війни, але в цілому їх бойове застосування було обмеженим. Після війни СУ-100 неодноразово модернізувалася і протягом кількох десятиліть залишалася на озброєнні Радянської армії. СУ-100 також поставлялися союзникам СРСР і брали участь у ряді післявоєнних локальних конфліктів, у тому числі найбільш активно — в ході арабо-ізраїльських воєн. До кінця XX століття СУ-100 була знята з озброєння в більшості країн що її використовували, але, тим не менш, в деяких з них, станом на 2007 рік, все ще залишалися в строю

Першою САУ класу винищувачів танків, запущеної в серійне виробництво в СРСР, стала СУ-85. Вона була створена на базі середнього танка Т-34 та штурмової гармати СУ-122 і запущена у виробництво влітку 1943 року. 85-мм гармата Д-5С дозволяла СУ-85 ефективно боротися з середніми танками противника на дистанціях більше кілометра, а на менших дистанціях і пробивати лобову броню важких танків. Разом з тим, вже перші місяці застосування СУ-85 показали, що потужність її гармати недостатня для ефективної боротьби з тяжкими танками противника, такими як «Пантера» і «Тигр», які, володіючи перевагою в вогневої потужності і захисту, а також ефективними прицільними системами, нав'язували бій з дальніх дистанцій.

29 серпня 1943 року було видано розпорядження ДКО про якнайшвидше створення більш ефективних протитанкових засобів. У виконання розпорядження у вересні — жовтні на Уралмашзаводі був, в числі низки інших САУ на базі Т-34, виконаний ескізний проект установки 122-мм гармати Д-25 в зміненому корпусі СУ-85. Подальше опрацювання проекту показало, що така переробка викличе збільшення маси САУ на 2,5 тонни, а також зниження боєкомплекту і скорострільності. В цілому вивчення представлених варіантів показало, що установка на САУ по типу СУ-85 122-мм гармати або 152-мм гаубиці Д-15 викличе перевантаження ходової частини і зниження рухливості машини, тому вирішено було залишити ці гармати для озброєння важких танків і САУ. З іншого боку, інтерес викликав проект збільшеної рубки з посиленим бронюванням, застосований на СУ-Д-15.

Альтернативним напрямком, на який покладалися надії у той період, стала розробка довгоствольних 85-мм гармат з більшою початковою швидкістю снаряда — „великої потужності“ за термінологією того часу. Але хоча був виготовлений і випробуваний ряд таких гармат, у тому числі і САУ, роботи в цьому напрямку закінчилися невдачею — нові гармати на стрільбах показали зовсім незадовільну живучість, часті були випадки розриву ствола. До того ж, результати обстрілу трофейних німецьких танків виявили низьку ефективність високошвидкісних, але легких 85-мм снарядів проти встановленої під раціональними кутами нахилу броні високої твердості, в порівнянні з важкими снарядами великих калібрів. Нарешті, опрацювання показували, що озброєння з 85-мм гармати не використало повністю всіх можливостей САУ на шасі Т-34.

Створення прототипуРедагувати

Проведені на початку листопада 1943 року МВТУ, Уралмашзавод і Техуправлінням НКО розрахунки показали, що найбільш раціональним був перехід до 100-107-мм калібру. Оскільки випуск 107-мм гармат, таких як гармата М-60, був припинений ще в 1941 році, було вирішено створювати нову танкову і самохідну гармату на основі балістики морської 100-мм гармати Б-34, про що 11 листопада був виданий відповідний наказ НКО. Розробка проекту САУ з ним була здійснена в конструкторському бюро Уралмашзавода з ініціативи головного конструктора Л. І. Горлицького. Головним інженером проекту був призначений М. В. Курін. Ескізний проект САУ був переданий НКТП і УБА 5 грудня 1943 року. За підсумками його розгляду ДКО 27 грудня прийняв постанову № 4851 про озброєння важкого танка ІС і середньої САУ 100-мм гарматою, яка зобов'язала ЦАКБ розробити проект відповідної гармати для установки в СУ-85. НКТП же наказом № 765 від 28 грудня зобов'язав Уралмашзавод:

  • До 15 січня 1944 року — закінчити проектні роботи по САУ на базі Т-34, озбрєної 100-мм гарматою конструкції ЦАКБ;
  • До 20 лютого — виготовити прототип САУ і провести його заводські випробування з гарматою, яку повинен був поставити завод № 92 до 25 січня;
  • До 25 лютого — передати прототип на державні випробування.

Однак при вивченні присланих ЦАКБ креслень розробленої ними гармати С-34, яка спочатку призначалася для озброєння важкого танка ІС-2, на Уралмашзаводі прийшли до висновку, що через занадто великі розміри гармати по ширині розміщення її в корпусі СУ-85 зажадало б занадто серйозної переробки конструкції САУ, що включала збільшення ширини корпусу, зміна його форми і перехід на торсіонну підвіску. ЦАКБ наполягало на подібному варіанті, не погоджуючись на внесення змін у конструкцію своєї гармати, але за розрахунками Уралмашзавода, переробка САУ приводила б до збільшення її маси на 3,5-3,8 тонни в порівнянні з СУ-85 і перенесенню термінів готовності не менш як на три місяці, що категорично не влаштовувало замовника. У результаті, як і раніше в подібній ситуації, що виникла при проектуванні СУ-85, Уралмашзавод зв'язався з заводом № 9, в результаті спільної роботи з конструкторами якого була створена 100-мм гармата Д-10С, яка підходила для установки в корпус СУ-85 без внесення в останній значних змін і при цьому мала меншу масу, ніж С-34. У зв'язку з цим у січні 1944 року Управлінням самохідної артилерії були висунуті уточнені вимоги до проекту САУ, що отримала до того часу позначення СУ-100, що передбачали озброєння гарматою Д-10С, збільшення товщини лобового бронювання до 75 мм, застосування нових оглядових приладів Mk.IV (МК-IV) та командирської башточки, при збереженні маси САУ в межах 31 тонни.

Однак до гармати Б-34, боєприпаси якої передбачалося використовувати, були в наявності лише осколково-фугасні і дистанційні осколкові снаряди, і, як з'ясувалося до того часу, закінчення розробки бронебійного снаряда до неї очікувалося не раніше другого півріччя 1944 року. Неминуча затримка з готовністю САУ дозволила начальнику ЦАКБ В. Грабіну наполягти на створенні самохідної установки з гарматою С-34. В результаті переговорів НКТП 30 квітня видав наказ про виготовлення до 8 травня прототипу з цією гарматою, що одержав позначення СУ-100-2, і проведення його порівняльних випробувань спільно з СУ-100. При цьому НКВ і ГАУ все ж таки визнали внесення глибоких змін в корпус СУ-85 неприйнятним і дозволили заводу виробити мінімальні переробки гармати для можливості його встановлення в існуючий корпус САУ, хоча б і з деякими дефектами. При цьому внесення в конструкцію С-34 всіх змін, необхідних для його ефективної установки в СУ-85, робило б її майже ідентичною спеціально розробленої для цієї мети Д-10С.

Тим часом, прототип з гарматою Д-10С, що одержав позначення „Об'єкт 138“, був виготовлений Уралмашзаводом спільно з заводом № 50 в лютому 1944 року і успішно пройшов заводські випробування, що складалися з 30 пострілів і 150 км пробігу. Після цього прототип 3 березня був відправлений на державні випробування на АНІОП, в ході яких машина пройшла 864 км і зробила 1040 пострілів. У підсумку державна комісія визнала її придатною для прийняття на озброєння після внесення в конструкцію деяких доробок, і 14 квітня Уралмашзаводу було дано розпорядження про початок негайної підготовки до серійного виробництва нової САУ.

Прототип СУ-100-2 був виготовлений заводом № 9 в квітні — травні 1944 року з використанням гармати, знятої з дослідного танка ІС-5. Паралельно з цим завершено другий прототип СУ-100, побудований з урахуванням поліпшень, рекомендованих комісією. 24 — 28 червня він пройшов державні випробування на АНІОПі. За підсумками випробувань, в ході яких САУ пройшла 250 км і зробила 923 постріли, державна комісія рекомендувала її для прийняття на озброєння, зазначивши, що СУ-100 забезпечує ураження танків „Пантера“ і „Тигр“ із дистанції 1500 м не залежно від точки влучення, але пробиває тільки бортову броню САУ „Фердинанд“, хоча і з дистанції до 2000 м.

СУ-100-2 прибула на АНІОП на початку липня і в тому ж обсязі пройшла державні випробування, за підсумками яких була визнана гіршою в порівнянні з СУ-100 і не рекомендована до прийняття на озброєння. СУ-100 ж була прийнята на озброєння наказом ДКО № 6131 від 3 липня 1944 року

Виноски Редагувати