Вікі R.U.S.E.
Register
Advertisement
Штурмовик
RUSE Sturmovik
Ільюшин Іл-2
Початок випуску Перший політ: 20 грудня 1939
Прийнятий на озброєння: 1941
Конструктор, бюро
Icon USSR
СРСР
Іллюшин Сергій Володимирович
Призначення Штурмовик
Розміри дов/розм.крил/висота кіля Довжина: 11,6 м
Висота: 4,2 м
Розмах крил: 14,6 м
Площа крил: 38,5 м²
Маса Споряджений: 6 160 кг
Двигуни кільк/потужність 1× рідинного охолодження АМ-38Ф
Тяга (потужність): 1× 1720 к.с. (1285 кВт)
Швидкість (МШ): 414 км/г
МШ біля землі: 386 км/г
МШ на висоті: 404 км/г
У грі 540 (?) km/h [1]
Стеля польоту 5 500 м
Радіус обстрілу Бойовий радіус: 720 км
Модифікації Іл-10
Броня
Armor Aircraft
Armor Aircraft (400)
Роки експлуатації Знятий з озброєння: 1954 (Югославія, Болгарія)
Період використання: 1941—1954
Ціна $35
Ціна покращення $50
Примітки Всього збудовано: 36 183
Екіпаж: 2 чол
Швидкопідйомність: 10,4 м/с
1942+


Під загальною назвою Штурмовик у грі RUSE мається радянський штурмовик Другої світової війни Ільюшин Іл-2. Іл-2 — радянський штурмовик часів Другої світової війни, створений в ОКБ Іллюшина під керівництвом Сергія Володимировича Іллюшина. Наймасовіший літак 1940-х років, було випущено понад 36 тисяч штук.

Прізвиська[]

  • У Червоній армії літак отримав прізвисько «Горбатий» (за характерну форму фюзеляжу). *Конструктори називали розроблений ними літак «Літаючим танком».
  • Німецькі пілоти за живучість називали його нім. «Betonflugzeug» — «бетонний літак» та нім. «Zementbomber» — «цементований бомбардувальник».
  • Згідно із післявоєнною радянською і російською пропагандою у наземних військ вермахту літак мав лиховісну славу та заслужив декілька почесних прізвиськ: «м'ясник» нім. "Schlächter", «м'ясорубка» — нім. "Fleischwolf", «Залізний Густав» — нім. "Eiserner Gustav".

Насправді літак мав вразливий маслонасос і єдиний рядний двигун, тому (не дивлячись на тяжке бронювання) був досить вразливим і часто виходив з ладу у повітрі з технічних причин. Пілот гинув. А широку відомість серед німецьких військ літак здобув із огляду на те, що довгий час це був єдиий радянський літак, який брав участь у боях проти наземних цілей.

Історія прототипу[]

1940 року розпочалось серійне виробництво на заводах № 1, № 18 в Куйбишеві та на авіаційному заводі № 30 в Москві. Прототип — БШ-2 (Заводське маркування ЦКБ-55) здійнив перший політ 2 жовтня 1939 року.

Іл-2 брав участь у боях на всіх театрах воєнних дій Східної Європи, а також у війні з Японією.

Особливості конструкції прототипів[]

Іл-2 обладнання

Одномоторний літак змішаної конструкції. Головна особливість — включення броні в силову схему планера літака. Броня корпусу замінила собою каркас і обшивку всій носової і середньої частини фюзеляжу. Несучий бронекорпус — клепаний з гомогенної сталевої броні АБ-1 (АБ-2), — закривав двигун, кабіну пілота, радіатори і деякі агрегати (на прототипі бронекорпус захищав також бортстрілка). Прозора лобова броня козирка кабіни мала товщину 64 мм і витримувала 7,62 мм бронебійну кулю з нульової дистанції.

Існує поширена помилкова думка, що літак спочатку був сконструйований двомісним, але за вказівкою військового керівництва країни Ільюшин був змушений переробити штурмовик в одномісний. Як відомо, з відсутністю оборонного озброєння Іл-2 були пов'язані невиправдано великі втрати цих літаків в перший рік Великої Вітчизняної війни.

Насправді літак був замовлений саме двомісним, а його одномісний варіант — ініціатива самого Ільюшина, оскільки на випробуваннях БШ-2 [2] показав незадовільні льотні якості — його швидкість, швидкопідйомність і дальність були нижче вимог, заявлених ВПС. У той же самий час над броньованим штурмовиком працювали й інші радянські конструктори. Щоб врятувати свій штурмовик в умовах конкуренції з іншими конструкторськими бюро, Ільюшин в ініціативному порядку створив його одномісну версію. Бортстрілок був видалений, що істотно скоротило обсяг бронекорпуса; на місце стрілка був встановлений додатковий паливний бак і додаткове бронювання заднього центрування по масі, що також викликало нарікання — воно погіршувала керованість. Зекономлена маса дозволила штурмовикам задовольняти пропонованим до них вимогам щодо швидкості, а додатковий бак підвищив дальність польоту.

Зіткнувшись з великими втратами Іл-2, які не мали оборонного озброєння, ВПС зажадали від Ільюшина знову зробити літак двомісним, що і було реалізовано до кінця 1942 року. Однак, змінити бронекорпус вже не було можливості, тому бортстрілок перебував за межами бронекорпуса і був захищений лише 6-мм листом броні з боку хвоста [3]. При цьому захист пілота з боку задньої півсфери здійснювалася поперечною з броні марки «ХД», товщиною 12 мм (+6 мм бронеспинкою), що входила в схему бронекорпуса.

Бронекорпус, який би захищав обох членів екіпажу, отримала лише пізніша модифікація літака Іл-10, випуск якої розпочато в 1944 [4]

Двигун[]

АМ-38 — поршневий, 12-циліндровий з 60° V-подібним розвалом циліндрів рідинного охолодження потужністю в різних варіантах від 1620 до 1720 к. с., розроблений в ОКБ Мікуліна.

Озброєння[]

  • 2 гармати в консолях крила (спочатку — 20 мм ШВАК, в основній серії — 23 мм ВЯ, у протитанковому варіанті — 37 мм), випробовувався зразок з гарматами 45 мм.
  • 2 кулемета ШКАС (крилові)
  • Авіабомби, контейнери ПТАБ
  • Реактивні снаряди РС-82 або РС-132
  • В якості оборонного озброєння на двомісних варіантах встановлювався кулемет УБТ калібром 12,7 мм

Особливості бойового застосування і експлуатації[]

Тактика[]

  • Атака з малих висот (400-1000 м) на пологому пікіруванні бриючого польоту на висотах 15-50 м, мала висота, висока кутова швидкість і складки місцевості повинні були захищати літак від вогню зенітних знарядь, в той час як броня захищала його від стрілецького вогню ворожої піхоти.
  • Після витрачення боєзапасу бомб і ракет Іл-2 міг вести повітряний бій з ворожими літаками. *Іноді радянські льотчики для атаки німецьких бомбардувальників Ju 87 («лапотників»), користуючись зовнішньою схожістю машин, застосовували тактичний прийом «одягти лапті», тобто випустити шасі і прилаштуватися до строю німецьких літаків.

Ефективність[]

Найменш ефективним засобом ураження бронетанкової техніки противника в початковий період війни були авіабомби. 25 червня 780 літако-вильотів дозволило знищити 30 танків, 16 гармат і 60 автомашин з живою силою. При полігонних випробуваннях «три льотчика 245-го шап [5], що мали бойовий досвід, змогли добитися всього 9 влучень у танк при загальній витраті боєприпасів в 300 снарядів до гармат ШВАК і 1290 патронів до пулеметів ШКАС» («Техніка і озброєння» 2001, № 7). При цьому найкращі результати досягалися при використанні фугасних авіабомб типу ФАБ-100. Однак, ФАБ-100 пробивала 30-мм бортову і кормову броню німецьких середніх танків лише на відстані 5 м і ближче. А при ударі об землю бомби рикошетували і розривалися далеко від цілі. Крім того, при низькій точності бомбометання використання ФАБ-100 було малоефективним. При ударі з бриючого польоту групою з 4-6 літаків перша частина літаків змушена була використовувати ФАБ-100 з уповільненням детонаторів у 22 секунди (щоб вибух не пошкодив літаки, що летять слідом), так отже, цілі мали можливість від'їхати на певну відстань і не діставати пошкоджень. Ефективне бомбометання проводили лише задні літаки групи.

Найбільш ефективною протитанковою зброєю в початковий період війни показали себе капсули з білим фосфором, які масово скидалися на танкові колони. Однак, фосфор виявився дуже «примхливим» в плані вологості, температури і вітру, внаслідок чого застосовувався дуже обмежено. У 1943 році під час боїв на Курській дузі в арсеналі Іл-2 з'явилися ПТАБ (протитанкові авіабомби) з кумулятивною бойовою частиною, що споряджалися в контейнери по 48 штук. Скидання їх на швидкості 340-360 км/год з висоти 200 м давало розкид близько 1 бомби на 15 м2 і смугу суцільного ураження ~30×100 м. В перші дні ефективність була разючою (до 6-8 танків з 1-го заходу). Проте вже через тиждень зміна шикування німецьких танків на марші різко знизило ефективність даних боєприпасів, а так як витрата повного боєкомплекту на поразку 1-2х танків (при успішному заході) вже не вважалася доцільною, перевагу було віддано авіагарматам.

Незважаючи на те, що в роки війни було виготовлено 12,37 млн ПТАБ-2,5-1,5, їх не згадують німецькі джерела безпосередньо, хоча їх високу потенційну ефективність підтверджує та терміновість, з якою було прийнято вищезазначене рішення про зміну шикувань німецьких танків на марші. Сумарні втрати німецьких танків за російськими офіційними даними склали 32,5 тис. од., причому велика їх частина була знищена винищувальними протитанковими полками і танками РСЧА. Побічно це свідчить про обмежену ефективність застосування даного боєприпасу Іл-2.

Бойове застосування Іл-2 утруднювалося відсутністю в початковий період війни відповідних інструкцій і настанов:

«Не знаю, як це вийшло, але не тільки у частинах, але в самому управлінні 8-ї повітряної армії не було необхідних документів з бойового застосування Іл-2. А раз так, то льотчики діяли на власний розсуд, часто не самим раціональним способом.»
~ — Зі спогадів маршала авіації В. І. Пстиго


Стрільба з гармати ШВАК з прицілюванням по окремому танку зі складу колони на випробування в НДІ озброєння ВПС забезпечила в трьох вильотах при загальній витраті 553 снарядів 20 попадань в колону танків (3,6 %), з них лише 6 влучень у танк точки наводки (1,0 %), решта — в інші танки зі складу колони. При стрільбі з гармати ВЯ-23 при загальній витраті 435 снарядів у 6 вильотів пілоти 245-го шап отримали 46 попадань в колону танків (10,6 %), з них 16 влучень у танк точки наводки (3,7 %). Однак, протидія супротивника в реальному бою знижувало шанси на попадання в ціль. Крім того, броню німецьких середніх танків бронебійні снаряди ВЯ не пробивали ні з одного напрямку атаки. При цьому навіть відносно потужні осколкові 23-мм снаряди Іл-2 містили всього 10 г вибухової речовини, тобто поразка навіть неброньованих цілей ними могла бути досягнутою тільки прямим попаданням.

Важкою і невирішеною проблемою був також захист стрілка. У перші роки війни штурмовики (а їх пілоти не навчалися навіть основам повітряного бою), часто позбавлені винищувального прикриття, при зустрічі з винищувачами противника намагалися відриватися на бриючому польоті. Даний прийом призводив до масових втрат і пілоти вимагали розміщення стрілка. Така модернізація часто проводилася прямо в частинах, місце для стрільця вирізувалося позаду бронекорпуса і його захист взагалі був відсутній. З 1942 з'явилася двомісна заводська версія, але з-за проблем з центруванням стрілок був захищений 6 мм бронеплитою (для порівняння задня стінка бронекорпуса 12мм) тільки з боку хвоста. Наслідком недостатньої захищеності була висока смертність серед стрільців: за час проведення військових випробувань на 8 уражених стрільців вийшов з ладу всього 1 пілот. В середньому за статистичними оцінками, при атаці винищувачем ймовірність ураження стрілка була в 2-2,5 рази вище, ніж літака, що захищається ним, хоча від зенітного вогню це співвідношення було 1:1. Слід зазначити, що втрати Ілів від винищувачів на всьому протязі війни були нижче, ніж втрати від зенітної артилерії, а з 1943 вильоти штурмовиків проводилися тільки з винищувальною прикриттям. Це знижувало значимість стрілка в складі екіпажу, і з 1944 досвідчені пілоти часто літали без стрільців. Тим не менш наступний штурмовик Іл-10 будувався спочатку двомісним, як і реактивні проекти Ільюшина (Іл-40, Іл-102).

Іл-2 мав дуже низьку ремонтопридатність, відновлення аварійних літаків у полкових умовах являло досить значну проблему, здебільшого пов'язану з тим, що майже повністю була відсутня уніфікація вузлів і агрегатів.

Через дешевизну потокового виробництва і масового використання малокваліфікованої робочої сили (жінок і дітей без відповідної профільної освіти) практично всі вузли і агрегати планера мали індивідуальну підгонку ("напилком") під конкретну машину і застосування запчастин з несправних літаків було технічно складно або неможливо. Саме починаючи з Іл-2 в нашій авіації ввели обов'язкове маркування "знімного обладнання" (тобто знімних вузлів підвіски озброєння) - на кожен конкретний літак всі вироби знімного обладнання маркувались трафаретом з нанесенням бортового номера машини, щоб запобігти переплутування при замінах варіантів озброєння і неминучих наступних "холостих" робіт в умовах жорсткого хронометражу.

Виноски[]

  1. Це швидкості реактивних літаків, а ніяк не одномоторних поршневих
  2. БШ - Броньований Штурмовик; робоча назва прототипу
  3. Фронтові гумористи охрестили вхід до кабіни бортстрільця за це «райськими вратами»
  4. У 1942 році з'явилася в кресленнях модифікація бронекорпуса, що закриває бортстрілка. Для збереження центрування, консолі крила мали стріловидну форму, а центроплан був зсунутий назад так, що передній лонжерон перебував під обрізом козирка кабіни пілота. Проте існував жорсткий указ не знижувати темпи виробництва штурмовиків, до чого, безумовно, привело б впровадження в серію нової модифікації.
  5. Штурмовий авіаполк
Advertisement